Вперше за понад 50 років Асамблея Всесвітньої ради церков знову збирається в Європі. Тому для мене як для федерального президента це честь і приємність тепло вітати, зокрема й від імені нашої країни, усіх вас, хто приїхав до Німеччини з усіх куточків земної кулі.

Це перше засідання Всесвітньої ради церков у Німеччині. Ми вдячні, що ви прийняли запрошення приїхати сюди, і сподіваємося бути гарними господарями. Ця подія покликана стати святом віри, взаємодії, обміну думками. У нас зрідка бувають такі різні гості, які, утім, пов’язані глибоким відчуттям єдності. Ласкаво просимо!

Тут, у Німеччині, ми з вдячністю пам’ятаємо, що німецьким церквам фактично дозволили відвідати першу Асамблею в Амстердамі 1948 року, і приймали їх як рівноправних членів. Після жаху, який Німецький рейх обрушив на світ, після війни, після системних переслідувань і вбивств євреїв у Європі – після всіх цих невимовних злочинів цей крок не можна було недооцінити.

Той факт, що Всесвітня рада церков прийняла німецькі церкви до числа своїх членів невдовзі після Другої світової війни, ще до створення Федеративної Республіки Німеччина та Німецької Демократичної Республіки, не означає, що вона заплющила очі на цю провину. Але їх прийняття допомогло прокласти шлях до нового початку. Ми донині вдячні за це!

Логотип цієї 11-ї Асамблеї складається з чотирьох символів: кола, дороги, хреста та голуба.

Коло традиційно представляє весь світ, землю. Вражає, що учасники прибули з понад 120 країн; вони представляють 352 церкви з усіх куточків світу, «від усякого народу під небом», як описують Дії святкування П’ятидесятниці.

Пресвітеріани з річки Гудзон у Нью-Йорку та пресвітеріани з Амазонки в Бразилії, англікани маорі з «Країни довгої білої хмари» та англікани Високої церкви із зелених пагорбів Англії, православні християни з Ефіопського нагір’я та цвінгліани з підніжжя гір Швейцарії, члени реформатської церкви, лютерани та англікани, усі з одного й того самого міста Йоганнесбурга, християни-протестанти з невеликих церковних громад Китаю, не пов’язані з жодною конкретною конфесією, лютерани з гір Усамбара та члени реформатської церкви з землі Бергішес, методисти, квакери та меноніти з усіх сторін світу, чоловіки та жінки з усього спектру православного християнства. Це майже так, як було в Єрусалимі в першу П’ятидесятницю, коли люди з усіх куточків відомого світу почули християнське послання і сповнилися Духом.

Це яскраве розмаїття було однією з визначальних характеристик християнства з самого початку. Від самого початку воно не було однорідним; регіональні, а також національні відмінності досі часто виникають поряд із конфесійними відмінностями. І церкви тоді йдуть різними шляхами, і ці відмінності постійно доводиться долати через богословські роздуми, а також через практичну братську та сестринську любов.

Отже, другим символом логотипу Асамблеї є шлях. У кожного з нас є свій особистий шлях, але наші громади, наші церкви також завжди перебувають у русі. Ми ніколи не закінчуємо, ми ніколи не можемо сказати, що нарешті досягли мети. Протягом століть наші церкви пройшли дуже різні шляхи. Певною мірою це продиктовано зовнішніми обставинами, історичними, політичними та економічними умовами. Але це також залежить від конкретного способу, у який певна спільнота розуміє, тлумачить і практично застосовує християнське послання.

Під час цього процесу дехто іноді слідував хибним шляхом, часто йдучи в руйнівних та небезпечних напрямках. На початку свого виступу я розповів про досвід нашої церкви в Німеччині.

Дозвольте нагадати вам про вбивчий антисемітизм, що розпалювався серед християн і християнами протягом століть – у Німеччині, але не тільки тут. Один із найбільших поточних обов’язків християнських церков у всьому світі – це виступати проти антисемітизму. Ми повинні усвідомлювати, що антисемітизм може набувати різних форм. Проте він завжди залишається ідеологією ненависті, за якою стоїть історія знищення.

Безпека єврейської громади – у Німеччині, в Ізраїлі, у країнах світу – має бути одним із догматів усіх релігій. Ми ніколи не повинні дозволити, щоб релігія, яка має на меті будувати, заохочувати та навчати людей, стала засобом приниження інших, знаряддям ненависті та насильства.

Очільники Російської православної церкви зараз ведуть своїх членів і всю свою церкву небезпечним і справді блюзнірським шляхом, який суперечить усьому, у що вони вірять.

Вони виправдовують загарбницьку війну проти України – проти своїх і наших братів та сестер у вірі. Ми повинні виступити, зокрема тут, у цій кімнаті, на цій Асамблеї, проти цієї пропаганди, націленої проти свободи та прав громадян іншої країни, цього націоналізму, який свавільно стверджує, що імперські мрії диктатури про гегемонію є Божою волею. Скільки жінок, чоловіків і дітей в Україні стали жертвами цього розпалювання ворожнечі, цієї ненависті і цього злочинного насильства!

Килимові бомбардування та цілеспрямовані атаки на цивільні будівлі, житлові будинки, лікарні, торговельні центри, вокзали та громадські місця, військові злочини, які відбуваються на очах світу: тут, сьогодні, ми не можемо мовчати з цього питання. Ми повинні назвати це своїм ім’ям, ми повинні це засудити, і, нарешті, що не менш важливо, як християнська спільнота ми повинні висловити свою відданість гідності, свободі та безпеці народу України. Хочу скористатися цією нагодою, щоб передати щирі вітання делегаціям церков в Україні – і сподіваюся, що на цій зустрічі вони зможуть отримати силу та підтримку для своїх церков і громад, які зазнають страждань на батьківщині.

Сьогодні тут присутні й представники Російської православної церкви. Той факт, що вони тут, не можна сприймати як належне в наш час. Я очікую, що ця Асамблея не позбавить їх правди про цю жорстоку війну та критики ролі їхніх церковних лідерів. Так, знову і знову християн покликано будувати мости. Це було і досі залишається одним із наших найважливіших завдань. Але будівництво мостів потребує готовності з обох боків річки; міст не можна побудувати, якщо одна сторона руйнує стовпи, які його підтримують. Напередодні Асамблеї лунала думка, що принаймні потрібно зробити можливим діалог. Так, але діалог – не самоціль. Діалог повинен висвітлити те, що відбувається. Діалог має привернути увагу до несправедливості, має вказати і на жертв, і на злочинців – а також на їхніх поплічників. Проте діалог, який не виходить за межі благочестивих побажань і туманних узагальнень, у гіршому випадку може стати платформою для виправдань і пропаганди. У якому діалозі ми будемо тут брати участь? Це вибір, який має зробити ця Асамблея, і позиція Німеччини – а я виступаю тут також від імені Федерального уряду – чітка.

Сьогодні я також хочу нагадати вам, що сотні російських православних священиків брали участь у громадському опорі та виступили проти війни, незважаючи на погрози путінського режиму. Зараз я також хочу звернутися до цих сміливих людей, чий приклад нагадує нам про відповідальність релігій за мир: навіть якщо ви не можете бути присутніми на цій Асамблеї та говорити з нами сьогодні, ми вас чуємо! Нехай ваш голос також знайде відгук у цій Асамблеї.

Керівництво Російської православної церкви приєдналося до воєнних злочинів проти України. Ця тоталітарна ідеологія, замаскована під теологію, призвела до повного чи часткового знищення дуже багатьох релігійних споруд на території України – церков, мечетей, синагог, навчальних та адміністративних будівель релігійних громад. Жоден християнин, який ще не втратив свою віру, свій розум і глузд, не зможе побачити в цьому волю Божу. Це все принципово суперечить третьому символу з логотипу Асамблеї – хресту.

Хрест – це символ прихильності до невинного Скорботного Христа, несправедливо засудженого, який помер на ньому, що об’єднує всіх християн. Він ніколи не може бути світським знаком панування, хоча в історії його часто використовували саме так.

Хрест залишається ключовим знаком християнської ідентичності в усій християнській спільноті. Він втілює співчуття та милосердя, першочергову турботу про бідних, тих, хто страждає, усіх тих, хто потребує допомоги. Проте співчуття має набувати не лише форми милосердя, воно також може та повинно мати політичні наслідки, воно також може і повинно довести свою цінність у боротьбі за справедливість, у зобов’язанні надати право голосу також маргіналізованим – чи то окремим особам, чи цілим групам. Кожен, хто молиться за себе «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» в Господній молитві, також має обов’язок і право працювати або боротися, щоб кожен мав достатньо їжі та гуманний спосіб заробляти на життя. Наші католицькі сестри й брати тут, у Німеччині, одного разу сказали, що Царству Божому не байдуже до світових торгівельних цін.

Я усвідомлюю, що коли тут зібрано так багато різних церков, вони матимуть дуже різні пріоритети щодо соціальних та екологічних питань.

Тут є бідні церкви і багаті церкви, є церкви, які переслідує держава, церкви, які політично толеруються, церкви, які мають змогу відкрито виконувати свою роботу. Тут є церкви меншин і церкви, які справляють сильний вплив на політику та культуру своєї країни. Є церкви з регіонів, які постраждали від конфлікту та громадянської війни.

Дехто вже безпосередньо відчуває на собі наслідки зміни клімату, а інших найбільше хвилює разюча різниця між бідними та багатими.

Ще десь сексуальне насильство є величезною проблемою в суспільстві та церкві, яку надто довго применшували, приховували і покривали.

Ще в інших місцях захоплення землі та мафіозні структури загрожують основним засобам існування. Наслідками часто є торгівля дітьми, примусова проституція, рабство; і саме бідні завжди найбільше страждають від усього цього.

Деякі церкви стикаються з дуже складними етичними питаннями, такими як питання про початок і кінець життя, контроль народжуваності та евтаназія. Інші здебільшого стурбовані основними медичними питаннями, наприклад, як захистити людей від СНІДу чи інших захворювань або як забезпечити кожному доступ до справедливої системи охорони здоров’я.

Я знаю, що церкви всюди роблять видатну роботу, щоб подолати різноманітні виклики. Часто вони – єдине джерело підтримки та точки контакту в місцях, де державні структури відсутні або неналежні.

Це зібрання християн з усього світу є унікальною можливістю для кожного. Я сподіваюся, що всі ви зможете отримати користь від спілкування тут, вислуховуючи потреби інших, просячи допомоги, навчаючись одне в одного, відчуваючи та виявляючи підтримку та солідарність.

Ми знаємо, що тривала несправедливість сама собою є формою насильства – і вона постійно й неодноразово породжує нове насильство, тероризм і війни. Лише справедливість – екологічна, економічна та політична – може призвести до миру. «І буде роботою істини мир » – це давнє послання пророка Ісаї досі актуальне і має керувати нашими діями.

Нарешті, четвертим символом цієї 11-ї Асамблеї Всесвітньої ради церков є голуб. По-перше, це символ миру, якого так не вистачає багатьом людям і якого ми так палко прагнемо.

У багатьох традиціях це також символ Святого Духа.

Але перш за все це посланець у Старому Заповіті, якого Ной послав, щоб побачити, чи відступили води потопу, чи добігає кінця всесвітня катастрофа.

Для нас сьогодні цей голуб має бути і пересторогою, і символом надії.

Пересторогою зробити все, що в наших силах, щоб не сталося спричиненої людиною катастрофи незворотньої зміни клімату. Багато людей уже страждають від впливу очевидних провісників зміни клімату; представники цих людей сьогодні тут, у Карлсруе, і можуть з перших уст розповісти про те, що відбувається. У цьому контексті ми, християни, несемо особливу відповідальність, бо творіння передано в наші руки, під нашу опіку, щоб ми його захищали. Наша свобода користуватися землею, її скарбами та дарами не може і не повинна бути необмеженою. Багаті та промислово розвинені країни та їхні церкви несуть особливу відповідальність у цій сфері.

Але голуб також може і повинен бути символом надії. Якщо ми робимо те, що можемо – насправді те, що повинні робити! – тоді знову з’явиться земля: наша спільна земля, придатна для життя земля, на якій ми всі зможемо жити по праву.

Брати та сестри, я можу сказати, що сьогодні тут, у Карлсруе, як християнин серед християн, бажаю всім вам плідної та успішної 11-ї Асамблеї Всесвітньої ради церков, яка буде характеризуватися обміном думками, але також і молитвою; діалогом, але також і ясністю та рішучістю; проникливим аналізом, але також і готовністю діяти, розумінням того, що має бути зроблено, але також і надією.

Всього найкращого, і бережи вас Господь.

*WCC translation

Звернення федерального президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра на 11-й Асамблеї ВРЦ (Офіс федерального президента) (англійською)