Document
Вперше за п’ятдесят років Генеральна асамблея Всесвітньої Ради Церков проводиться знову в Європі. І як Федеральний президент я маю водночас честь і радість, що можу від імені нашої країни привітати всіх вас, всіх, хто приїхав з різних куточків світу до Німеччини.
У Німеччині Всесвітня Рада Церков проводить свою Асамблею взагалі вперше. Ми щиро дякуємо, що ви прийняли наше запрошення, та сподіваємося, що ми будемо добрими господарями. Це має стати святом віри, зустрічей і спілкування. Не часто ми вітаємо настільки різних гостей, яких однак пов’язує така глибока єдність. Ласкаво просимо всіх вас!
Тут, у Німеччині, ми з вдячністю згадуємо про те, як німецькі церкви ще в 1948 році змогли взяти участь у першій Асамблеї в Амстердамі, де їх привітали там як рівноправних членів. Після жаху, який Німецький рейх приніс світу, після війни, після планомірного переслідування та вбивства європейських євреїв, після всіх цих незбагненних злочинів, – це було не само собою зрозумілим.
Приймаючи німецькі церкви до своїх членів одразу ж після Другої світової війни, коли ще не було ані Федеративної Республіки Німеччина, ані НДР, Всесвітня Рада Церков не закрила очі на цю провину. Проте вона допомогла зробити можливим новий початок. За це ми вдячні донині!
Емблема цієї 11-ї Генеральної асамблеї складається з чотирьох символів: коло, шлях, хрест і голуб.
Коло класично означає всю Землю, а саме земну кулю. І це вражає: сюди, до Карлсруе, приїхали представники понад ста двадцяти країн; вони представляють 352 церкви з усіх куточків світу, «з кожного народу під цим небом», як це говориться в Діяннях Апостолів на П’ятидесятницю.
Пресвітеріани з Гудзону в Нью-Йорку й пресвітеріани з Амазонки в Бразилії, англіканські маорі з «Країни довгої білої хмари» й англіканські високоцерковники з зелених пагорбів Англії, православні з ефіопського нагір’я та цвінгліанці з підніжжя Швейцарських гір, реформати, лютеранці й англіканці з одного й того самого Йоганнесбурґа, протестанти-християни без конфесійної приналежності з маленьких громад у Китаї, лютеранці з гір Усамбара й протестанти з Берґішес Ланд, методисти, квакери й меноніти з усіх куточків світу, чоловіки й жінки з усього православного світу. Отже, все майже саме так, як це було тоді в Єрусалимі, де люди з усіх частин тоді відомого світу почули християнське послання та сповнилися Духом Святим.
Це строкате різноманіття з самого початку належить до суттєвих ознак християнства. З самого початку християнство не було одноманітним; адже знову і знову поряд з конфесійними відмінностями виявляються регіональні, а також національні особливості. І тоді церкви ідуть різними шляхами, вони постійно стійко витримують і мають витримувати ці відмінності шляхом теологічних рефлексій, а також шляхом практичного братерського і сестринського ставлення.
Тому другим символом емблеми Асамблеї є шлях. Кожен з нас має пройти свій індивідуальний шлях, але наші спільноти, наші церкви також завжди знаходяться в дорозі. Ми ніколи повністю не закінчуємо, ніколи остаточно не досягаємо. В певні часи наші церкви пішли дуже різними шляхами. З одного боку, це залежить від зовнішніх обставин, від історичних, політичних й економічних умов. Але з іншого боку, від завжди унікального способу, як у конкретній спільноті розуміється, трактується та реалізується в практичному житті одне християнське послання.
При цьому деякі церкви часом потрапляли на оманливі шляхи. Часто на погані й небезпечні оманливі шляхи. На початку я вже говорив про досвід нашої німецької церкви.
Я згадую про вбивчу ненависть до євреїв, розпалювану протягом століть серед християн і християнами тут, у Німеччині, і не лише тут. Тому протидія антисемітизму належить до великих актуальних завдань християнських церков усього світу. Ми повинні усвідомлювати: антисемітизм може приймати різні форми. Проте він завжди залишається ідеологією ненависті, за якою тягнеться історія винищення.
Безпека єврейської спільноти в Німеччині, в Ізраїлі, в країнах світу – це заповідь усіх релігій! Ми не маємо права допустити, щоб релігії, які повинні підбадьорювати, надихати й звеличувати людей, Page 3 of 6 перетворювалися на інструмент приниження інших, інструмент ненависті й насильства.
Жахливим, ба більше ворожим до віри, блюзнірським оманливим шляхом ведуть зараз своїх вірян і всю свою церкву очільники Російської православної церкви.
Вони виправдовують загарбницьку війну проти України – проти своїх власних, проти наших власних братів і сестер по вірі. Ця пропаганда проти вільних прав громадян іншої країни, цей націоналізм, який свавільно стверджує, що імперські гегемоніальні мрії диктатури є Волею Божою, ця позиція має отримати нашу відсіч, також і тут, у цій залі, на цій Асамблеї. Скільки жінок, чоловіків і дітей з України стали жертвами цього цькування, цієї ненависті та цього злочинного насильства! Сотні, тисячі, десятки тисяч – занадто багато!
Килимові бомбардування та цілеспрямовані атаки на цивільні будівлі, квартири, лікарні, торговельні центри, вокзали й громадські площі, воєнні злочини, які відкрито кояться перед очима всього світу, – про це не можна мовчати також тут і сьогодні. Ми повинні про це говорити вголос, так, ми повинні це засуджувати, не в останню чергу і як християнська спільнота ми повинні висловити свою відданість гідності, свободі й безпеці українок й українців. І зараз я хочу ще раз окремо й особливо щиро привітати делегації церков з України. І я сподіваюся, що на цій зустрічі ви отримаєте нові сили й підтримку для своїх багатостраждальних церков і громад вдома.
Сьогодні тут є присутніми представники Російської православної церкви. Те, що вони тут, у ці часи не слід сприймати як належне. І я очікую від цієї Асамблеї, що вони не уникнуть ані правди про цю жорстоку війну, ані критики ролі їхнього релігійного керівництва. Так, серед християн завжди йдеться про наведення мостів. Це є та залишатиметься одним з найважливіших завдань. Проте для будівництва моста потрібна готовність на обох берегах ріки; неможливо побудувати жодного моста, якщо одна із сторін підриває опори. Напередодні Генеральної Асамблеї лунали думки, що потрібно хоча б вести діалог. Так, але діалог не є самоціллю. Діалог повинен висвітлювати те, що є. Діалог повинен говорити про несправедливість, повинен називати і жертв, і злочинців та їхніх поплічників Проте діалог, який обмежується благочестивими побажаннями й залишається туманним, у найгіршому випадку перетворюється на сцену для виправдання та пропаганди. Про який діалог йдеться тут? Це – вибір, перед яким стоїть ця Асамблея. І наша німецька позиція, а я говорю також від імені Федерального уряду, є чіткою.
Сьогодні я хочу нагадати також про те, що попри погрози путінського режиму сотні священників Російської православної церкви чинять відкритий опір і виступили проти війни. Сьогодні я хочу також звернутися до цих мужніх людей, приклад яких нагадує відповідальність релігій за мир. Навіть якщо ви сьогодні не берете участь у цій Асамблеї та не можете звернутися до неї – ми чуємо вас! Нехай ваш голос знайде відлуння і на цій Асамблеї!
Керівництво Російської православної церкви доєдналося до злочинів війни проти України. Ця тоталітарна ідеологія, замаскована теологією, призвела до того, що дотепер на території України було повністю або частково зруйновано і надзвичайно велику кількість культових споруд: церков, мечетей, синагог, навчальних й адміністративних споруд релігійних спільнот. Жоден християнин, який ще володіє своєю вірою, своїм розумом і своїми чуттями, не зможе розпізнати в цьому Божої Волі. Це все глибоко суперечить третьому символу емблеми Асамблеї – Хресту.
Хрест – це об’єднуюче всіх християн зобов’язання перед безневинно стражденним, безневинно засудженим, перед тим, хто помер на цьому Хресті. Хрест ніколи не може бути знаком світської влади, навіть якщо його так часто використовували як такого протягом історії.
Хрест залишається вирішальним знаком християнської ідентичності у всьому християнському світі. Він означає любов до ближнього й милосердя, першочерговість бідних, стражденних, нужденних різного роду. При цьому любов до ближнього – це не тільки благодійність, вона може й мусить мати також і політичні наслідки, вона може й мусить вистоювати в боротьбі за справедливість, у підтримці участі маргіналізованих осіб або цілих груп у суспільному житті.
Хто у молитві «Отче наш» просить про хліб насущний для себе, зобов’язаний і має право дбати або боротися за те, щоб усі були ситі й мали життєві умови, гідні людини. «Царство Боже, - як пояснили мені колись наші католицькі браття та сестри тут, у Німеччині - Царство Боже не є байдужим до цін світової торгівлі».
Я знаю, що для таких різних церков, які зібралися тут, нагальними є дуже відмінні соціальні й екологічні питання.
Тут є бідні церкви й багаті церкви, тут є церкви, переслідувані державою й політично толеровані, тут є церкви, які діють публічно й вільно. Тут є церкви меншин і церкви, які беруть участь в глибинному формуванні політики й культури країни. Є церкви з територій, де точаться загарбницькі й громадянські війни.
Десь уже безпосередньо відчуваються наслідки зміни клімату, десь основною бідою є кричущий розрив між бідними й багатими.
Деінде ще великою проблемою суспільства й церкви є сексуальні домагання, які занадто довго применшували, замовчували або приховували.
Десь ще захоплення землі й мафіозні структури становлять загрозу базовим умовам існування. Часті наслідки – торгівля дітьми, примусова проституція, рабська праця. І завжди саме бідні найбільше страждають від усього цього.
Деякі церкви знаходяться в дебатах про найважчі етичні питання, такі як початок і кінець життя, контроль народжуваності або евтаназія. В інших на передньому плані знаходяться передусім елементарні медичні питання: Як можна захистити людей від ВІЛ/СНІД, від інших епідемій? Як всі можуть отримати доступ до справедливої системи охорони здоров’я?
Я знаю, що повсюди в церквах роблять видатну роботу, щоб подолати різноманітні виклики. Часто церкви виступають єдиною опорою та місцем звернення там, де державні структури або взагалі не існують, або є просто недостатніми.
Ця Асамблея віруючих християн з усього світу надає унікальний шанс для всіх. Я сподіваюся, що ви всі зможете використати ці зустрічі, аби почути про потреби інших, аби мати змогу самим попросити про допомогу, аби навчитися один від одного, аби мати змогу відчути й дати іншим підтримку й солідарність.
Ми знаємо, що довготривала несправедливість − це само по собі насильство, вона завжди знову й знову призводить до нового насильства, терору й війни. Тільки справедливість, екологічна, економічна й політична справедливість може призвести до миру. «І ділом справедливості мир буде,» - це давнє послання пророка Ісаї залишається в силі й сьогодні, і воно повинно визначати нашу діяльність.
Нарешті, четвертим символом цієї 11-ї Генеральної асамблеї Всесвітньої Ради Церков є голуб. По-перше, це – символ миру, якого не вистачає такій великій кількості людей і на який ми так пристрасно сподіваємося. У багатьох традиціях голуб виступає також символом Святого Духа. Проте він передусім є посланцем, якого за Старим Заповітом випускав Ной, аби побачити, чи зійшла вода Всесвітнього потопу, чи вже закінчується глобальна катастрофа.
Для нас сьогодні цей голуб має слугувати застереженням і знаком надії.
Застереження: робити все, щоб не сталася спричинена нами, людьми, катастрофа, що призведе до таких змін клімату, загальмувати які вже буде неможливо. Багато людей вже стали жертвами безсумнівних передвісників змін клімату, вони сьогодні є присутніми тут, у Карлсруе, та можуть як свідки розповісти про це. У зв’язку з цим до нас, християн, ставляться особливі вимоги, адже Творіння було передано в наші руки для збереження та віддано нам у відповідальність. Ми не маємо ані права, ані можливості необмежено користуватися нашою свободою поводження із Землею,
її багатствами й дарами. Звісно, особливу відповідальність несуть при цьому багаті й індустріальні країни, а також церкви, які там знаходяться.
Проте голуб може й має бути також знаком надії. Якщо ми робитимемо те, що можемо – і так, що ми повинні робити! – ми знову побачимо землю: спільну землю, планету Земля, на якій можна жити, на якій ми всі знайдемо належне місце для життя.
Дорогі гості! Любі браття та сестри! І я маю право як християнин серед християн сказати це сьогодні тут, у Карлсруе. Я бажаю вам усім хорошої та успішної 11-ї Генеральної асамблеї Всесвітньої Ради Церков, наповненої співбесідами й молитвами, діалогами та ясністю і рішучістю, розумними аналізом і готовністю до дій, глибоким баченням потреб і надією.
Всього найкращого вам. І ще раз – ласкаво просимо! І Божого благословення!